Реферат: Руїна
Реферат: Руїна
КИЇВСЬКИЙ ГУМАНIТАРНИЙ IНСТИТУТ
Контрольна робота
з дисциплiни “Iсторiя України”
на тему Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiя
боротьба за об’єднання Право- i Лiвобережної України.
Виконавець: студент 1 курсу
заочного вiддiлу навчання
економiчного факультету (Фiнанси)
Корда Олександр Васильович
Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтична боротьба за об’єднання Право
i
Лiвобережної України
Вступ
3
1. Україна другої половини 17-го століття . Причини та характер
виникнення розколу суспільства .
4 2.
Початок Руїни . Перше гетьманування Ю. Хмельницького .
Іван Виговський .
5
3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького . Війна з Польщею
та розкол України . Апогей Руїни .
8 4.
Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика .
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
10 5. Лівобережжя .
Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний . Проросійська
орієнтація Івана Самойловича . 14
6.
Заключення .
18
7. Література .
20
Вступ
Руїна. Перiод нацiонального “ самогубства “ України. Перiод
братовбивчих вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та
марнотрацтва усього, що
було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час
повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд проводом
Б Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме в цей перiод
своєї iсторiї Україна як держава втратила свою останню можливiсть
об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та
економiчно незалежну країну Європи.
Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявити механізми
та засоби встановлення прямого імперського правління на теріторіях ,
що були приєднані не за допомогою прямих військових дій , а завдяки
досягненням московітської дипломатії.
Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена
суперництвом за гетьманство , що розпочалось після смерті
Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала
їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.
Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та
зовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятих рішень на
соціальну та державну ситуації в країні .
В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні
джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі
історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О.
Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І. Холмський . У роботі надано
різностороннього погляду , що включає у себе компільовані погляди різних
науковців.
1 . Україна другої половини 17-го сторічя.
Причини та характер виникнення внутрішнього
розколу суспільства .
Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На
пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км.
проживало
1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське та
Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi
. Пiсля повстання 1648 року майже половина землi , вiдiбранної у
полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано
самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих , так
званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на
козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi
та козакам , 17% - православнiй церквi .
Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово-
адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено
на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького.
Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції
головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу ,
територія кожного військового округу , або полку , поділялась на
сотні , де адміністративну , судову та військову функції виконували
сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось
село або навелике місто , влада в якому належала козацькому
отаманові . Центри управління сотнями та полками знаходились в великих
містах , відповідно яких ці полки і називались . Столицею формально
вважався Київ , але козацький уряд знаходився в місті Чигирин –
столиці Б.Хмельницького ( сучасна Черкаська область ). Головою
усієї військово-адміністративної системи був гетьман . Вибирався
гетьман на генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне
козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік , то
скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим . Дуже
великий вплив мала козацька старшина , яка спочатку вибиралась на
зборах , та з посиленням елітарних тенденцій в середовищі старшини ці
посади стали спадковими . Старшина являла собою поєднанням ради
міністрів та генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу
старшини був фактичним правитилем України , командуючи козацьким
військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику ,
контролюючи системи судочинства , адміністративного управління ,
земельним фондом , козацькою скарбницею та інш .
Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін . До
лав Війська Запорозького вливалося багато людей . Козаком міг стати
кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились
на військовій службі . Стаючи козаком , селянин отримував право
обирати старшину , бути обраним в старшину , право володіти землею ,
звільнявся від податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно
від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе
військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на військову службу
йшли міщани та досить заможні селяни , для яких це був єдиний шанс
набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої
можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони
платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме
забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами
транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби
селяни отримали право на особисту свободу , право мати і
разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно
переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між
різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної
рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому
світі .
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з
боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової
старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати
власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей
автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба
українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з
вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости
, маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та
високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для
зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади
починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани
сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку .
Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську
православну церкву , якій було надано широкі права та щедра
законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий
клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають
з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва
вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була
ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та
простим народом стає все більшою та більшою .
Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати
внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в
розвитку української держави , неготовність типових представників
правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на
демократичних засадах .
2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський .
Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську
династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника
не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила
Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина
Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись
коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим
надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною
нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався
впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця
він власноруч склав з себе повноваження .
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній
Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня
у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря
Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана
Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької
шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському
суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь
у бойових діях у складі польської армії проти українського війська .
Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під
Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до
Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до
смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником .
Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав
участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину
, намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними
маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка
визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви
приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з
Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був
спрямований на створення незалежного українського князівства . Та
цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все
більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою
московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує
зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України ,
обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського
розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі
політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають
довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани
польського панування .
Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх ігнорування
в прийнятті досить важливих рішень , але насамперед за те , що їх
не запросили на вибори гетьмана . До Москви почали надходити доноси
кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина
Пушкаря , який мав амбітні плани самому стати гетьманом . В цих
доносах виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах
“ продати “ Україну Польші . На вимогу Москви було скликано нову
Генеральну Раду в місті Переяславі в надії , що вона провалить
Виговского . Як представник царської корони на Раді присутній був
боярин Хітрово . Та незважаючи на всі заходи з боку Москви ,
Виговського було обрано одноголосно . Як компенсацію Москва отримала
згоду на збільшення воєводств в Ніжині , Переяславі та Чернігові .
Відразу після закінчуння Ради боярин Хітрово направляється да Полтави
та намовляє Пушкаря підняти проти Виговського повстання . В кінці
1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч
“гультяїв” , наймитів . Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та
Богуна . Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під
тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію . Загинуло 15 тисяч
повстанців , а з нами й М. Пушкар . Барабаша пізніше схоплено та
страчено . Наступного року придушено виступ І.Іскри . З обох сторін
загинуло до 50 тисяч людей .
В загальному на Українй посилювалась боротьба різних груп
населення :
старшина , яку лякав царський абсолютизм , все більше схилялась до
Польші , та навпвки – селяни та міщани до союзу з Польщею
відносились напрочуд ворожо : їх лякали панщина , панський гніт ,
релігійні утиски тощо . Та неминучисть розриву з Москвою була
очевидна .
Врешті українські та польські дипломати досягають компрмісного рішення
. 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з
Польщею союзний договір , відомого як Гадяцький трактат . З боку
України представниками були видатний дипломат Юрій Немирич та
переяславський полковник Павло Тетеря . Суть Гадяцького договору ,
автором якого головним чином був Ю.Немирич була така : три держави ,
а саме Польша , Литва та Україна створюють федерацію рівноправних
держав , до якої може приєднатися Москва . До України з назвою
“Велике Князівство Руське” входять три воєводства : Київське ,
Чернігівське та Брацлавське . Україні надається широка автономія .
Законодавча влада належить Національним Зборам , а виконавча –
гетьманові , якого українське населення обирає “доживотно” , і якого
затверджує король . Князівство Руське має власну монету , скарбницю ,
суд та армію - 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська .
Гарантувалось збереження трвдиційних прав козацтва . Щороку за
рекомендацією гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану
. Польські війська не мають права переходити кордон без запрошення
гетьмана , а якщо переходять то вступають під його команду . В
Україні скасовується унія . Обидві релігії – римо-католицька та
православна - визнаються рівноправними . Засновуються два універсмтети
, колегіїї , школи , друкарні .
Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями , які він
надавав Україні та Польщі . Але все це так і залишилось тільки на
папері. Ще до свого підписання в 1659 році він викликав війну з
Москвою . Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом ,
в якому Москву обвинувачено в порушені Переяславського договору : в
захопленні Литви , завойованої українськими силами , у Віленському
договорі з Польщею , в підтримці повстання проти гетьмана тощо .
Майже 150 тисячна московська армія під командуванням князя Трубецького
та Ромодановського окуповує Україну . Виговський за допомогою
союзників – татар , поляків та німців 28-29 червня під Конотопом
завдає війську московитів нищівної поразки . Гине цвіт московського
боярства , татари захоплюють в полон та страчують князя Пожарського .
Москву охоплює паніка , цар збирається тікати до Ярославля . Проте
Виговський не зміг продовжувати війну . Напад на Крим запорожців
кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад . Починаються
повстання : Гадяч , Ромен та Лохвиці підтримують Москву . Ніжинський
протопоп Максим Филимонович та Ічнівський Семен Адамович висилають
Трубецькому доноси на Виговського . Проти гетьмана виступають старі
полковники : Золотаренко , Сомко , Ціцюра . За час зворушень гине
близько 3 тисяч українців . В жовтні 1659 року Іван Виговський
скликає в Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву .
Сам подається до Польщі , де дістає посаду барського старости ,
потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора . За доносом
полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році неподалік
Манявського скиту на Галичинні .
Можна сказати , що за часів гетьманування Івана Виговського Україна
мала найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та
політично незалежною . І хоч деякі історики досить негативно оцінюють
його діяльність , називаючи його гетьманом старшини , а не усього
народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї
України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених
державних діячів України . Шкода , що всередені країни певні
політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на
майбутнє України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди
правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків молоду
козацьку державу отчували країни – хижаки , які й уявити не могли
Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та
незалежної держави вже становило загрозу .
3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .
Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни .
На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія
Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина антипольського
напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою . Головним помічником
Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський , якого Б. Хмельницький
призначив опікуном . Досить близькими до молодого гетьмана були
Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко .
Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки
з Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання
північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи дипломатмчних
стосунків , заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни .
Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях . На той
час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом . До
нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не
приймає . В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де
Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою
російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій
приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького
, а саме Переяславську угоду 1654 року . Справжні ж статті в
Москві були кардинально перероблені та доповнені , в них було
проведено принцип повного підкорення України Москві , а митрополита
Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року
не було наіть згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року
російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам
заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу
московського царя . Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та
звільняти старшину та полковників . Гетьман після обрання повинен був
їхати на поклон до російського самодержця . Козацькі залоги повинні
вийти з Білої Руси . Митрополит Київський повинен був визнати владу
Московського патріархату .
Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що цей
зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так
званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом
підписувались усі гетьмани.
Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той свої функції
вже виконав . Воєводи втручалися в управління крвїною , роздавали на
свій розсуд землі , уряд через голову гетьмана вів переговори з
старшиною . Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає
номінальною . Зростає невдоволення простого люду .
В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування
над Україною . Московські війська разом з гетьманським військом
виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на Волині
вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький
згоджується до повернення України до складу Польщі , підписуючи
договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат ,
що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого
Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року
та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію .
Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя ,
лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький
ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну
неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року
він зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його
поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши на
волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань .
Таким чином , окупована російськими та польськими військами ,
розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним
протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .
Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .
4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря -
Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з київської шляхти
. Навчався в Київській академії , належав до Львівського братства .
До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському . Під
час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького ,
одружується з його дочкою , стає однією з найближеніших до гетьмана
людиною . З 1649 року – полковий писар Переяславського полку , з 1653
– полковник того ж таки полку . В складі української делегації брав
участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659 роках
– генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та
Слободищенського трактату .
В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку
польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві об’єднати всю
Україну , він разом з польсько – козацьким військом та союзниками –
татарами захолює майже все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму
шляху , це військо дійшло до Глухова , та здобути це місто так і
не вдається . В цей час поведінка поляків на українських землях
викликає цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих
повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той час
своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним з ватажків
– повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665 році тікає до
Польщі , де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського ,
ніжинського та чигиринського старости .
Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках
гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665) , який в червні 1665
року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю
Чигирин .
Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає
до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає
гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука гетьмана реєстрових
козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької родини в
Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б.
Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних
посольств , де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року –
прилуцький полковник , активно підтримував політику Виговського . З
1660 року – чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула
, а з 1665 року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися
з претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь
Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко
здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за
якими стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями
Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та
Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради ,
та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу
народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для
обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20
тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому .
На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську
зверхність , бо в більшості українських міст розмістились польські
залоги . Та для реалізації своїх планів об’єднання України він , не
вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до
Оттоманської Порти . Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до
Сєвська . В 1666 році , використавши ослаблення Польщі внаслідок
повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському
війську під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30
січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так
званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський мир .
Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був мирний договір
про припинення російсько – польської війни 1654 – 1667 року за
білоруські та українські землі .. Згідно з угодою Польща віддає
Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на
Лівобережжя . Київ з околицями до 1669 року мав перейти до
Російської імперії . Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та
Білорусь . Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним
управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ
України було документально оформлено . Восени 1667 року українсько
військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч
татар під проводом Дорошенка оточує
польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час запорожці
на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники
укладають з поляками сепаратний мир . Закріпившись на Правобережжі ,
Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого
лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои
підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко
проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він
скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення
України від Вісли до Путивля .
Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили
розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив
гетьманської влади . Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові
запорожці , висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву -
Петра Суховія , якого до тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм
продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили
гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з яким вони
захопили на той час майже все Правоберіжжя . В 1669 році пробував
домовитись з Польщею , використавши коронування нового польського
короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості Дорошенко
вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та Чернігівського
воєводств та повне скасування унії . Його ж противник Ханенко просив
лише автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм .
Боротьба проти нього була дуже тяжка .
Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на Правобережжя
Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна
Многогрішного . Проти нього відразу виступає московське військо . В
1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська
звільняють Поділля від польської присутності . Результатом цієї війни
став мирний договір , підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська
область) . Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :
Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають турецькими
провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків
під протекторатом турецького султана . Польща зобов’язалась щороку
виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду
польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони
. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між
Полшьщею , Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році
польський гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під
Хотином , та це не рятує турецькі провінції України від розорення
турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з
Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в полон людей
, грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя , Слободжанщину ,
Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому , що закликав турків .
Улюбленець народу , він втратив його любов та довіру й лишився
всієї народної підтримки . Тим часом лівобережний гетьман Іван
Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією , а саме :
війною поляків з турками , смерть короля М. Вишневецького та
підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну
з Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до
них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією силою було
завойовано майже всю Україну . В березні 1674 року Самойлович
скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його обрано гетьманом
усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він обложує його
столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять турки та
татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько –
татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх ,
хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .
Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і
зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон ,
масово залишають рідні домівки , тікаючи хто куди . Україна в руїнах
.
На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого найближчого
друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського ,
розчаровується в своїй політиці . Він вирішує зректися гетьманства і
передає булаву Генеральній Раді в Чигирині , а клейноди надсилає до
Москви , здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та
Ромодановського , як того хотів російський уряд . Сам він милостливо
був відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку
(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі
Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .
Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу
на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького ,
якого вони витягають з Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай
та гучний титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і
володаря Війська Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з
турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими
втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той час
залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові
що на Поділлі . Організований ним похід на Лівобережжя закінчився
повним провалом . Він так і не спромігся створити міцну гетьманську
владу . Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він
відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго
турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в
Кам’янець – Подільському .
Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці ,
який почав активне заселення спустошених війною районів , закликаючи
людей повертатися приваблював їх різними обіцянками . Та ці спроби
припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так
званого “вічного миру” - договору , який визначав права та території
володінь на Україні . На підставі договору Правобережжя , не
захоплене турками визнавалось польським , а Київ відходив до
Лівобережжя . Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .
13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір ,
який закінчив війну між Московською державою , Кримським ханством та
Туречччиною . Згідно з договором , кордон між цими державами проходив
по річці Дніпро . Туреччина вивзнавала права Москви на володіння
Лівобережною Україною , а також на контроль земель Війська
Запорозького . Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в
складі турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром
оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало право
ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль та вільно
плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли вільно кочувати в
українських степах та полювати на обох берегах Дніпра .
Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ
України . До 1686 року вся багатостраждальна , розорена війнами
Україна була повністю розділена між сусідніми державами .
5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича .
На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія
Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут господарювали
промосковські погляди , особливо серед старшини , яка вирішила
зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків Сомко ,
вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної старшини ,
брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він
об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником
Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .
Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином
забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив запорізький
кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх верств козацтва
. В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” -
галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли участь міщани
та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи старшину в
пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку
Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби
Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .
Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік.
народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у 1661 – 1663
роках був кошовим отаманом . Це був яскравий представник доби Руїни
. Типовий демагог , він був чудовим промовцем і вмів добре впливати
на юрбу . В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю
визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви . В 1665
році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому
присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою .
Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки
підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше
обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх
полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова
система перейшла до московського управління , гетьман не мав права
вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський
призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно
взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки
незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного
терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський
договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили
. В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля
повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись
загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу
1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що
єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та
просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють
послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на
умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф
переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде
переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра
починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною
1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по
Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час
найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі
поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались
проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом
обох сторін Дніпра .
В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на
Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає
наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна
Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської
родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького .
З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання
Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І.
Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма
та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх
підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі .
З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й
військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві
та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена
ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала
автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27
основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та
ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність
“Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права
дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки
. Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні
функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику
царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох
містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились .
До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі
податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено
в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани
Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки
були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи
досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І.
Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками
Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш
привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили
два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за
встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи
для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською
олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без
суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але
його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння
порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього
. Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких
Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах
перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного
скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці
. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696
року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в
документах 1701 року .
Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія ,
намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І це дуже подобалось
офіційній Москві . На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля
Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана
- генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690) .
Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в
Київському колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був
сотником , а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669
– 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким
світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув об’єднати
українські землі та дати їм незалежність . Беручи в свої руки
булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які обмежували владу гетьмана
, також проводячи лінію старшинської верстви , надаючи державі
аристократичного характеру . Перед усім він не мав права судити та
карати представників старшини . Компанійський полк , який підкорявся
безпосередньо гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав
Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин . Створив
інститут бунчуових товаришів , до якого входили переважно сини старшин
, що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні
доручення , готуючись зайняти посади , звільненні їхніми батьками .
Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на
Лівобережжі . Та й взагалі , за 15 років правління І. Самойловича
зформувалась гетьманська держава з монархічним характером .
В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну
і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику . Він
притягує під свою владу правобережних полковників , у 1674 році йому
передає булаву Михайло Ханенко , а в 1676 на його користь
зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був піковий період в
гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили гетьманом усієї
України . Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили
його з Лівобережжя . Відступаючи , він організовує масове переселення
людей з Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи
примусово – силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий
час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою . Там
виховувались його сини , свою дочку він одружив з боярином Ф.
Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України , Самойлович радив цареві
заявити Польщі претензії не Західну Україну , Волинь , Підлящща ,
Поділля , Підгір’я , Червону Русь , які завжди були частиною України
. Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину , яка була
заселена українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху .
На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща , Ватикан та
Москва почали укладати антитурецьку , а разом з тим й антикримську
коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до якої було запрошено й
Україну . Та Самойлович відмовився від участі в коаліції , розуміючи
, що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його
планів щодо створення незалежної держави , яка буде оточена
московськими володіннями . Також Самойлович був проти зближення Москви
з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного миру” між
Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить
примарною . В 1687 році починається війна проти мусульманського
світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині ,
Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була дуже
непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато
колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого
небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський
уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде
зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687
року похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під
командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії , майже 50
тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до Січі ,
коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам повернути
назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська під
командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія
Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини
відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак
фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо .
Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана
брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в
степи . Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за
невдачу , і для цього було використано один з останніх доносів
старшини на гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича
старшина скаржилась на те , що він не скликав Ради , брав хабарі ,
роздавав родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження
. Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було
намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію ,
створивши власну династію правителів . В доносі , поданому Голіцину
гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос
підписала стара , заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб ,
Дунін - Борковський , Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось
коло річки Коломак , коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана
та його родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до
Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в Сєвську
.
На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли
заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину , а
в інших - пограбували .
Таким чином , за часів гетьманування спочатку Многогрішного , а потім
Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і
починається новий період - Гетьманщина .
Заключення .
В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні підсумки і
відповісти на питання , як могутня , сповнена рішучості відстоювати
свою незалежність , свою тяжко здобуту волю , країна , маючи чималу
міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна , яка одна з
перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та
принципи демократичного правління , керуючись якими існує сучасне
людство , а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького,
втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його
смерті перестала існувати як цілісна територіальна одиниця , щезнувши
з мапи Європи ? Як горда козацька нація , яка перед усе цінувала і
відстоювала власну свободу , допустила прийняття зверхності хижаків -
сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким
чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?
Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії
України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та
егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства . На
протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки -
козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів
та бажань простого народу : рядового козацтва , міщан , селян . Ще
за часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба
було кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до керування
країною людей , які були типовими уламками старого ладу , з своїми
усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства
рівноправних людей . Після Хмельницького не було більше людини , яка
б мала таку владу та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча
б схожу ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від
кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті , те
чого завжди хотів - волю . І цей свій головний здобуток , омитий
кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до
останнього . Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці
завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами .
Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського народу в
період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої
верхівки чітко окреслених політичних цілей , а також відповідних
методів та інструментів управління всіма верствами українського
суспільства . Якщо оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в
своїх руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми
бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід керування
, як державного так і військового , і розпочинавші свої перші
політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра
та процвітання . На жаль , шляхи та методи досягнення своїх
благородних цілей вони вибирали не завжди такі , які б були бажані
для простого люду й країни вцілому . І що найголовніше , це
відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в
прийнятті важливих державних рішень , неспроможність знайти спільну
мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми
переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у наш час
.
І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких
зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких зацікавлених
країн було три - Польща , Туреччина та Росія й кожна з них мала
на Україні свої певні інтереси . Польща після повстання 1648 року
втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи , і тому
зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою
ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й
мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для
Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та
турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела
доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші інтереси тут
мала Російська імперія . На той час Україна знаходилась на вищому
щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія . Для Москви
козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже
важливий як з військово – політичних , так і з культурних питань .
Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення
багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали
та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі
Східної Європи .
За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів ,
але доба Руїни є одним з найсташніших періодів , передусім за те ,
що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї
загарбника , а від руки свого ж брата - українця . І гадаю , це
стало гарним уроком для наступних поколінь . Може стане й для нас
.
Література .
1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во “Либідь”
м . Київ
2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид – во “Либідь”
м . Київ
3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі .
О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ
4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук 1998 рік
“Спалах ЛТД” м . Київ
5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік
М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ
