Навигация
Главная
Главная
Экономика туризма
Социальная работа
Социология и обществознание
Таможенная система
Транспорт
Риторика
Статистика
Страхование
Схемотехника
Теория государства и права
Теория организации
Теплотехника
Экономико-математическое
Исторические личности
История
Карта сайта
 
 
Філософія соціальної роботи

Філософія соціальної роботи

Філософія соціальної роботи

2

Реферат на тему

Філософія соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.

2. Філософія і соціальна робота

3. Філософське осмислення практики соціальної роботи

4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Використана література.

1. Вступ.

Соціальна робота має сталі зв'язки із філософією як теоретичним світоглядом. Адже визначення напрямів діяльності соціальних працівників, формування специ-фічних відносин між клієнтами і фахівцями, наповнен-ня змісту соціальних програм великою мірою залежать від світоглядних та ідеологічних концептів, філософ-ських категорій і принципів, що набули поширення се-ред професіоналів і засвоєні ними як складова фахової культури.

Історія професійної соціальної роботи доводить, що діяльність соціальних працівників спирається не тіль-ки на особисті і професійні принципи, моральні норми, які є основою сучасної філософії соціальної роботи. Для цього фаху важливе опертя на загальнолюдські ціннос-ті та ідеали побудови суспільства, більш справедливого до громадян, які перебувають у невигідному, вразливо-му становищі порівняно з іншими, де кожна людина має всі необхідні права і може їх реалізувати, в тому числі і за допомогою соціальних працівників.

2. Філософія і соціальна робота

Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалась на межі філософії, соціології, психології, педагогіки, що визначає її інтегративний, міждисциплі-нарний характер. Вона характеризується розмаїттям форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, система-тизація, закономірності й тенденції; принципи і методи досягнення поставлених цілей; гіпотези, системи погля-дів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Во-ни організуються у єдину науку завдяки фундаменталь-ним основам філософським ідеям і принципам.

Філософія є формою суспільної свідомості, спрямова-ною на формування світогляду, системи ідей, поглядів на світ і місце людини в ньому. Загальнотеоретичні по-ложення філософії відіграють роль методологічної осно-ви при вирішенні окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соці-альні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупнос-ті суспільних відносин, у тому числі економічних, полі-тичних, морально-духовних. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їх логічного осмис-лення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загальнонаукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універ-сальними філософськими категоріями, як людина, со-ціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпі-ричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку осо-бистості, права людини, правова свідомість тощо), піз-нання навколишньої дійсності, діалектичного взає-мозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філо-софське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може од-ночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими по-требами та реальними можливостями їх задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільни-ми, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соці-альних інститутів, особистості тощо. До таких принци-пів належать:

принцип детермінізму (висвітлює причинну зу-мовленість соціальних явищ економічними й політич-ними чинниками, що визначають стан суспільних від-носин, специфіку їх формування і прояву);

принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ре-тельне вивчення і порівняння соціально-історичних особ-ливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);

принцип особистісного підходу (при вивченні со-ціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієн-тацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);

принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різ-новидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніпіих законів розвитку при-роди, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисцип-ліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філо-софія політики та ін. Наприклад, основні категорії ети-ки (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших лю-дей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної пове-дінки. Тому такі чинники регулювання людської пове-дінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами са-мої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспіль-ної моралі, соціальна робота регулюється також такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність.

Соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі. Адже філософія, на відміну від соціальної роботи, не зверта-ється до практики безпосередньо.

Як система наукових знань соціальна робота склада-ється з теоретико-методологічної (методологічні основи пізнання, закони, науковий апарат тощо) і практичної (практичне застосування теоретичних положень) частин.

У своїй практичній діяльності соціальні працівники мають справу з людиною, відносинами між особистістю і колективом, соціальними групами. Ключовим призна-ченням їхньої діяльності є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних іде-алів. Саме у розвитку й утвердженні ідеї гуманізму реа-лізується тісний зв'язок соціальної роботи з філософ-ською проблематикою.

3. Філософське осмислення практики соціальної роботи

У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці со-ціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, пот-реби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на за-хист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування про-фесійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціаль-ної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання -- філософію соціальної роботи.

Філософія соціальної роботи -- ідеологія соціальної діяльності, основою якої є цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне уявлення об'єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей.

Основні теоретичні концепти філософії соціальної ро-боти -- гуманізм, позитивізм, утопізм, професіоналізм.

Фундаментальною основою і духовно-моральним ви-міром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку.

Гуманізм (лат. humanus -- людяний, людський) -- система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любо-ві до людини, повага до її гідності.

Реалізується гуманізм у процесі спілкування і ді-яльності через сприяння, допомогу, співучасть, під-тримку, повагу до особистості.

Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інс-тинкту. Природа гуманності, за твердженням філосо-фів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єк-та людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духов-но-практичного самовизначення людини і людства -- сво-бодою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, вла-дою, цивілізацією, прогресом.

Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності і негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він ви-являється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідаль-ність, добра воля, обов'язок. Антропологічна (трец. anth-ropos -- людина) парадигма, що є однією із філософ-ських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антро-пологізму у понятті «людина» вбачають головну світо-глядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення.

Поставивши людину в центр соціального буття, гу-манізм осмислює явища, процеси, факти від і для люди-ни. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за ін-шу. Будь-яку спробу вирішити над людиною інші цін-ності він розцінює як гніт і насилля.

Як система мислення, гуманізм налаштований не лише на подолання умов, які обмежують буття, самореалізацію особистості, викликають біль і страждання в інших людей. Долаючи конкретні страждання, гума-ніст завжди спрямовуватиме свої зусилля проти всього, що їх породжує. Як форма життєвої практики і як сис-тема мислення гуманізм неоднозначний, сповнений певних протиріч. Він завжди випробовував і випробовує піднесення і падіння, будучи не завжди здатним запро-понувати адекватні етичні, соціальні, політичні крите-рії та орієнтири. Тому на певних етапах розвитку циві-лізації гуманізм зазнавав глибоких криз, проявом яких були духовний нігілізм, перевага технократичних під-ходів до людей і культури, самотність людини у багато-людному світі, конфлікт поколінь тощо.

Труднощі, які не зміг подолати гуманізм, є онтоло-гічною основою негуманності, насилля, зла, пригнічен-ня, які проявлялися в суспільному житті у формі волюн-таризму, авторитаризму, тоталітаризму і відчуження. Під їх тиском багато людей у різні часи було відкинуто на периферію буття, а відповідно периферійними були їхні потреби та інтереси.

Ці реалії підтверджують необхідність гуманізму, йо-го еволюцію. Набуття ним в історичному розвитку інституційних форм (створення гуманістичних партій, спі-лок, асоціацій, клубів) вселяє сподівання в його здат-ність поновити цілісність буття людства, допомогти конкретній людині в осягненні його сутнісних сил.

4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.

Основою філософії позитивізму є абсолютизація знань загалом і соціальних знань зокрема.

Позитивізм (лат. positivus -- умовний, позитивний) -- філософське вчення, згідно з яким існує раціональна істина і єдина реальність, яку можна наближено відображати за допомогою наукових методів.

Відповідно до цього вчення знання є критерієм об'єктивності, вони допомагають людям змінювати зов-нішні обставини, а науковий метод забезпечує форму-вання уявлень про макро-, мезо- і мікропсихологічні процеси. Основою ідеології позитивізму в цій парадигмі є біхевіоризм (напрям у психології, що орієнтується на прояви поведінки, які можна точно встановити і описа-ти), фройдизм (різноманітні психоаналітичні школи, напрями), радикальна соціологія (різні напрями у соціо-логії, наприклад, марксизм, фемінізм, які закликають до соціальних трансформацій і поціновують практику як засіб перевірки знань).

За твердженням французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858--1902), наукове пізнання за-безпечує фіксування і пояснення суспільних факторів у їх нормі і патології. Надалі цю традицію було втілено у працях американського психолога Береса Скіннера (1904--1990), який доводив, що поведінка людини за-лежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища.

На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. scientia -- наука) -- абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соці-альної роботи сприяло усвідомленню того, що вона є не лише практичною діяльністю, а й певною галуззю піз-нання соціальної дійсності. Однак абсолютизація нау-кового пізнання, заперечення автономності людини, визнання її детермінованості соціально-економічними і соціально-біологічними факторами спричинилися до насадження у професійній діяльності дослідницького інструментарію, внаслідок чого потісненими виявилися загальнолюдські і гуманістичні цінності. Породженням такого підходу став «синдром соціального працівника», для якого характерна гіпертрофована увага до різнома-нітної статистики, документів і недооцінювання бесіди, опитування чи інтерв'ювання.

Безперечно, позитивізм з його налаштованістю на використання наукових знань сприймався соціальними працівниками неоднозначно. Очевидно, невдоволеність його абстрагованістю до проблем конкретної людини привернула увагу багатьох до утопізму.

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Утопізм -- філософське вчення про ідеальний суспільний лад, со-ціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу.

Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60--70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас лібе-рально-демократичну утопію як альтернативу марксиз-му з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення.

Філософією соціальної роботи у межах цієї концеп-ції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах закон-ності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави).

У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гар-на людина».

Філософія утопізму тлумачить людину підневіль-ним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивни-ми причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільно-го середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієн-та змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку про-фесійної соціальної роботи із соціальних реформ на со-ціальні акції, дії на захист вразливих груп.

Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення міс-цевих територіальних громад.

Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної ро-боти філософія професіоналізму, основою якої є гума-ністичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціаль-ної справедливості.

Філософія професіоналізму -- система ідей, згідно з якими соці-альна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і сус-пільства, їх взаємну самореалізацію.

Ця філософська система налаштовує соціальну робо-ту на подолання об'єктивних для людини суспільних пе-решкод, створення для неї умов, які б сприяли менш бо-лісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим ді-яльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом сус-пільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціо-нального осмислення соціальної дійсності. Тому науко-вий світогляд є однією із необхідних умов професійної са-мостійності сучасних соціальних працівників.

В усі віки філософія переймалася проблемами розу-міння смислу життя. Попри те що ця проблема є преро-гативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона вини-кає у буденній свідомості й органічно входить в життє-діяльність (у т. ч. і соціальну) людини.

Життя людини залежить від цілей, прагнень, світо-відчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особис-тісного буття. Невід'ємною умовою належного соціаль-ного самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особис-тості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнта-ції стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозу-міння. Наприклад, установка на працю може бути вті-лена у таких життєвих принципах: «жити, щоб труди-тися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій.

Для соціальних працівників важливі не проповід-ницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологіч-них, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи.

Вагомий вплив на сучасну практику соціальної робо-ти у багатьох країнах справив постмодернізм -- між-дисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформував-шись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності.

На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтува-ти системну єдність соціального світу, теоретики постмо-дернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєд-нання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у ца-рині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поді-лу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представ-ники постмодернізму обстоюють автономізацію куль-турної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній ло-гіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, само детермінується, «самодозволяє» себе.

Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціаль-ної організації та поведінки, передусім у сферах спожи-вання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності вислов-лювань, що стосуються певної проблематики, розгляда-ються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універ-сальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціо-нально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціаль-ного мислення, вихідних принципів тлумачення со-ціуму.

У постмодерному контексті філософія соціальної ро-боти постає як система філософських ідей про страж-денну людину та її життєвий світ. А культура постмо-дернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, не-повторності життєвих подій, множинність істин.

Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція деконструкції суспільства -- стратегія постструктуралістського критицизму, яка пе-редбачає певну деструкцію (порушення структури) і ре-конструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потре-бує певного структурування в житті, адже структура за-безпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, за-нурення в бліп-культуру, а також розвал великої систе-ми мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як нас-лідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від по-чуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові уста-новки, підвищена стресовість і невдоволення своїм ста-новищем не можуть залишатися поза увагою соціаль-них працівників.

Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведін-ки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійснос-ті, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволоді-ти логічним інструментарієм для адекватної оцінки сві-ту і місця людини в ньому.

Використана література

1. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. -- М.: Академический проспект, 2001.

2. Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник. -- К.: Ун-т «Україна», 2004.

3. Философия социальной работы / Под ред. В. И. Митрохина. -- М.,1990.

4. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. -- М.: ВЛАДОС, 2001.

5. Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ-ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. -- М.: Аспект Пресс, 1997.

 
 
Полезное


 





 
 


© Все права защищены